ідеальні батьки? ні! от і добре :)

16.03.2018 о 21:11 | Категорія: Некатегоризовано

Колись, слухаючи Л.Петрановську, я почув слова, що певною мірою дарували мені свободу у моєму батьківстві і від тоді я постійно її повторюю. не пам’ятаю її дослівно, але суть була такою (або я її такою сприйняв;)
“Сім’я це неминуче місце травми і шалений ресурс, питання в тому, що переважить”

Сьогодні під час семінару з нейробіології почув ще одну інтерпретацію цієї думки. Цього разу, ідея підтверджена знаннями про те, як діє мозок.
“Бути батьками це неминуче сходити з колії і вертатись в неї. Це дуже добре мати розриви і відновлення стосунків. Ідеальні батьки такі саме токсичні, як і хаотичні (не постійні) батьки. Розрив і возз’єднання — це подарунок і можливість, дитині бачити і навчатись тому, як відновлювати і возз’єднувати.

А ще за кілька годин прочитав у книзі схожу думку (подаю в своїй інтерпретації): не ховайте дітей від життєвих труднощів (конфлікти і сварки можна до них віднести), це досвід, який вони переживають і вбудовують у своє світосприйняття, а також шанс здобути цінний урок і певний поведінковий патерн.”

Одним словом, не треба бути ідеальними батьками. Треба бути достатньо добрими батьками і не боятись помилятись. Головне, що помилки зроблені при дітях чи в стосунках з ними, треба виправляти при них же.

підагогічне дніще…

02.03.2018 о 00:50 | Теґи: , | Категорія: Некатегоризовано

це дніще… хоча, впевнений, ще стукатимуть знизу.
скрін допису в групі вчителів майбутніх першокласників, яких зобов’язали пройти онлайн курс… страшний не сам допис, а коменти і кількість лайків та прибічників автора допису…
вони бояться запозичених слів… і звісно, тут можна сперечатись про це, але діти сидять в ютубах та інстаграмах, це їх мова, це мова бізнесу і так далі. тобі може багато не подобатись, але подібні слова давно стали міжнародними. ні, звісно. можна сказати, що ми круті і на кожен запозичений термін придумати свій. але є хороше питання: НАЩО?

ну і … прес-реліз? рілі? нове слово? інформаційний хлам? та ні, шановні педагоги, що застрягли у 80-х, хлам це ви. і хлам тому, що не готові і не хочете вчитись. не хочете почути і зрозуміти. що світ змінився, а тому НЕ МАЄТЕ права вчити наших дітей! ні морального, ні педагогічного.

і знову почнуть “язиком ляпати”, що я не люблю вчителів, злий і так далі. ляпйте на здоров’я, мені байдуже, бо я йду вперед, а ви лишаєтесь позаду. Більше того, я знаю, що це не правда. я люблю вчителів і хочу і буду робити щось, аби допомагати. я знаю класних, завзятих вчителів, але бачив сіру масу, яка не здатна усвідомити шанс і почати вчитись, яка вміє лише стогнати і перекладати відповідальність.
Критикую і буду, бо мені не байдужі діти. Критикую, бо працюю і знаю, про що кажу. і саме тому не готовий миритись із низькими стандартами і не терпітиму не професіоналів у цій сфері.
Вчителі мусять бути найпрогресивнішими. бо вони роблять надзвичайно важливу справу – виховують, навчають, показують приклад. і роблять це по відношенню до дітей, які швидко вчаться і живуть в дуже насиченому інформацією світі і тому або ви, колеги-вчителі, змінюєтесь і йде в ногу з часом, або геть зі школи!

П.С. мене обурив цей допис, але там подібних проявів хламу замість мізків – багато і це дуже засмучує.

критерій оцінки вичтелів

02.03.2018 о 00:48 | Теґи: , | Категорія: Некатегоризовано

#освіта #школа
я придумав адекватний критерій оцінки освітян на проф.придатність. Якщо вони кажуть, що система освіти добра і не вистачає тільки зарплат і мат.техн. бази (справді не вистачає), то їх не можна пускати до дітей. усі ті, хто каже, що в нас добра система освіти – нічого не розуміють ні у психологічних особливостях дітей, ні в педагогіці, ні в сучасному світі. Чому? бо весь світ кричить про кризу в системі освіти і шукають вихід, ільки в нас можуть продовжувати відстоювати програми,я ким 10 років із криком: а нам нравітся, а в нас работає… Комп’ютер і телефон купіть 10-річної давнини і тіштесь.
Чому ще? Світ змінюється з шаленим темпом і ми не можемо бути в нормі, навіть думати, про те, що сьогодні працюватиме те, що впровадили 10 років тому (відповідно розробили ще раніше) – не вірно.
Сьогодні змінилось все. критерії. потреби, методи, джерела. Все. тому змінюватись треба швидко і адаптуватись до цих змін і впроваджувати не боячись помилок. але ж ні… ми краще з піною у рота захищатимемо те, що нам в нас є, бо ж де ж там визнати свої помилки, нас все життя за них сварили…
ми. вчителі. каста святих, яких не можна критикувати… та бити треба палками, бо самі ці люди, в парі з батьками (ну цих хоч педагогічних ВНЗ) не закінчували калічать дітей і вбивають їх майбутнє.
так, радикально і зі злістю, але не можу інакше, коли бачу і чую причини чому діти ходять в школу: друзі і мама заставила. і лише одиниці ходять туди вчитись, і то лише на деякі предмети. і лише сміливі можуть сказати правду. Дорослі. батьки і вчителі, досить гратись у “все добре”, “нас так виховали і нічого. он виросли”, бо це катастрофа і нічого доброго не виросло і нічого не добре ;( сумно…

Про смуток дітей та гру

19.01.2018 о 10:38 | Категорія: Виховання дітей

Продовжую читати «Смуток дитини» Ману Кірсе. І хочу поділитись цитатою, що пояснює роль гри у дітей для вираження смутку, який переживаємо через втрату когось. Часом нам може здаватись не нормальною реакція дитини та її ігри, про те це їх форма вираження почуттів і це добре, коли діти граються у наприклад похорон. Ще раз, мова йде про дітей, які переживають смуток через трату і вся книга про це. В цілому про гру написано дуже добре і гра як інструмент самоусвідомлення в житті дитини стосується не лише смутку. Отже, цитата:

Якщо ми ведемо мову про вияв почуттів за допомогою дій, то не забуваймо, що головна робота дитини – гра. Забава – це найприродніше знаряддя спілкування для дітей. Бавлячись, вони можуть безпечно виражати свої почуття. Розігрують найжахливіші події й намагаються здобути над ними контроль. Бачимо, що діти бавляться у похорон. Копають у пісочниці яму, щоб переконатися, наскільки глибоко треба копати, щоб дістатись до неба, адже небо повинно бути під землею, якщо померлих закопують і потім кажуть, що вони пішли на небо. Граючись, пробують узяти ситуацію під контроль і подолати свій смуток. Це не означає, що вони не переживають через утрату. Просто намагаються впоратись з нею по-своєму. Забави дітей схожі на дискусії дорослих. Гра – це мова дітей. Дорослих іноді дивує, що діти можуть бавитись, наче нічого й не сталося. А вони йдуть гратися саме тому, що щось сталося.
Гра – це один з способів, за допомогою якого діти виражають свої переживання у власному світі. Коли малюють, одягають ляльку або бавляться у пісочниці – то показують зовні те, що відчувають у середині. Це їхня праця.

Мій канал про батьків та дітей, про виховання і стосунки в телеграмі https://t.me/parentskids

Про подарунки: “для дітей чи з дітьми”?

24.12.2017 о 17:00 | Категорія: Некатегоризовано

Минулого тижня я готував коротку промову для одного телевізійного проекту про подарунки (якщо проект з’явиться в мережі, скину пізніше посилання, там ще кілька тем). Особливо не маю часу перероблювати тези на статтю, тому просто ділюсь ними сподіваючись, що то стане корисним і наштовхне на подальші роздуми. Не всі тези мої, сформовані в процесі читання та роздумів 😉 Сподіваюсь буде корисно і запрошую ділитись своїми думками 😉

Подарунки це приємно і тому їм має бути місце в нашому житті. І це стосується як дітей так і дорослих 😉

Подарунки це прояв любові, піклування та уваги. Хтось шаленіє від подарунків, хтось ставиться до них байдуже. Але діти їх люблять, бо самі не можуть собі нічого подарувати 🙂

Подарунки не повинні стати заміною уваги і стосунків. «Я мало часу проводжу з дітьми» – значить щось подарую. Ні, це небезпечно, бо діти сприйматимуть нас лише як шафу з подарунками. Не варто підміняти батьківську увагу і любов подарунками, не варто купувати дітей.

Розширяйте уявлення дітей про те, якими можуть бути подарунки. Спільне проведення часу в незвичайному місці, це теж подарунок корисний і сповнений вражень.

Якщо даруєте подарунок, то для дітей він має бути в першу чергу приємним і бажаним, а не корисним. Мало хто з дітей, любить, що б йому дарували теплі колготки 😉 хоча вони звісно потрібні. Корисним подарунок може бути в контексті дитячого розвитку: м’яч чи велосипед допоможе бути залученим до спорту. Про те, варто пам’ятати, що дітям і гратись потрібно, тому ляльки і машинки – теж потрібно дарувати. Пам’ятайте також, що подарунки створюють нові потреби: лялькам треба нові плаття, солдатикам – нові солдатики 🙂

Якщо Ваша дитина вже шкільного віку, подаруйте їй сертифікат до одного з магазинів (тут треба було вставити рекламу когось 😉. Це допоможе їй обрати самостійно собі подарунок і відчути себе дорослим, взяти відповідальність, а також це гарна можливість дати дитині розуміння грошей і почати про це говорити з дитиною.

Будьте креативні. Вчить дітей робити подарунки: своїми руками, що б не було розчарувань, що я не можу нічого придбати. Навчайте радіти не матеріальним цінностям та всіляким дрібницям (це про цінності). Дарування подарунків позитивно впливає на самооцінку.
Робіть подарунки разом: з татом – мамі, з мамою братам і сестрам, дідусям і бабусям. Так ви привчатимете дітей і показуватиме приклад.

Подарунки це добровільний та безумовний вчинок. Ніяких «ти мені я тобі». Подарунок не форма покарання чи винагороди. Вони не мають стосунку до поведінки дитини. Це прояв безумовного прийняття та любові, без якого дитина не може нормально розвиватись. Подарунки і в майбутньому не повинні ставати причиною дисциплінарного процесу.

Даруйте обійми і посмішки, даруйте час з собою і свою увагу. Даруйте себе. Дітям це потрібно набагато більше ніж будь які іграшки.

Крик та образливі слова, як форма психологічного насильства

Одна з величезних проблем нашого суспільства це толерантність до психологічного насильства. Крик і образливі слова, що ми дозволяємо собі по відношенню до дітей, ось, що я маю на увазі під психологічним насильством. Звісно це ж явище розповсюджене і у спілкуванні дорослих, але сьогодні про дітей і дорослих.
Крик, образливі слова стають якщо не нормою в стосунках, то чимось абсолютно буденним. Це спостерігається в сім’ях, школах. І це жахливо.
Кричать батьки, вчителі, роботодавці… але найстрашніше, що багато хто навіть не усвідомлює, які наслідки і яке зло несе за собою така поведінка.
Кричимо, бо не вміємо знайти спільну мову іншим, прийнятним способом; кричимо – бо кричали на нас і нічого, ми живі (як живі, це окрема тема, але ж живі); кричимо, бо не розуміємо наслідків; кричимо, бо не вистачає терпіння; кричимо, бо не розуміємо, що всі мають право на помилку, право на не послух, право на свою думку, що відмінна від нашої… Парадокс втому, що кричимо, бо любимо; хочемо як найкраще, але ж виходить навпаки.
Нам треба відмовитись від цієї ганебної поведінки. Раз і назавжди. Визнати, що підвищення голосу не прийнятна форма спілкування чи вирішення конфліктних ситуацій.
Звісно, все це стосується так само і образливих слів, сарказму відправленого в бік дитини чи члена сім’ї – все це прояви насильства. Таким чином людину можна просто знищити і тому від цього необхідно позбавитись. З цим не можна миритись, цього не можна терпіти, ці явища треба зупиняти.
В мене двоє дітей, я маю багато різних справ і проектів і маю дуже “дивний характер”, тому цілком розумію, як іноді хочеться сказати, підвищити голос чи ще щось… Але це ніколи не працює. Це ніколи не прийнятно і таку поведінку необхідно “випалювати розпеченим залізом”. І почати необхідно з того, що (1) визнати – так не можна чинити. Не шукати собі виправдань, ніколи. І навіть коли це стається – розуміти, що я не мав на це права і повинен попросити пробачення. Інша річ, яка допомагає уникати подібної поведінки, якщо вона присутня, це (2) розуміння що відчуває дитина, коли на неї кричать. Уявіть себе маленьким, беззахисним та повністю залежним від дорослих, які починають верещати, називати тебе “…” Уявили і як? Так, короткотерміновий ефект ви отримаєте, але навіть він сумнівний. Бо під час психологічного насильства людина отримує почуття провини, страх і нічого доброго. Це ніяк не навчає і не змінює поведінку на краще. (3) вчитись комуні кувати і вчитись виражати свої емоції (гнів, роздратування і т.д.) прийнятним шляхом, що не шкідливий ні для нас ні для дітей.
Отже, ніхто і ніколи не має права кричати чи обзивати дітей, вони є не здатні оборонятись. Дорослі здатні, але і тоді це не прийнятно. Думаю, ви погодитесь, що двоє дорослих, що накричали та на обзивали одне одного – не стають після того за щасливішими. Тому, необхідно шукати для вирішення суперечок та прояву емоцій – інші способи. Нам треба прийняти рішення і відмовитись від психологічного насильства по відношенню до дітей раз і назавжди.

Щасливі батьки – щасливі діти

13.09.2017 о 09:45 | Теґи: , , | Категорія: , Виховання дітей

Говорячи про виховання, ми всі розуміємо, що в першу чергу дітям потрібні щасливі батьки. Нещасна людина не зможе зробити іншу щасливою. Тому найперше про, що мають дбати батьки – як бути щасливим. Діти вчаться не лише з наших слів (навіть рідко з наших слів), але з нашої поведінки і наших дій. Щастя має певні поведінкові прояви, правда? Посмішка, обмін комплементами, взаємна допомога і звісно вміння просити пробачення і прощати. Чому це важливо навчитись цим двом словам «прости» «прощаю»? Бо ми всі не досконала і помиляємось. Я переконаний, що просити пробачення, визнавати помилки можуть лише сильні люди. І лише у визнанні помилок, здатності просити прощення і звісно прощати – щастя. Зрештою, як раз визнання помилок їх аналіз та виправлення це шлях розвитку як в прикладних сферах так і в стосунках.

Різновікові групи на тренінгу

09.09.2017 о 21:52 | Теґи: , | Категорія: Рефлексія

Хотів у ФБ просто запости фотку, а вийшов цілий пост про різновікові групи.

Різний вік тренінгових груп – це круто.

Ми розпочали сьогодні Сім звичок сучасних підлітків. Тренінговий курс. Попереду вісім насичених занять, протягом двох місяців. класна група. велика група 15 учасників. класний вік: 10-33 роки, ага, це не описка, від 10 до 33 років. 10 – наймолодший учасник, 33 це я. чому так? бо це тренінг і ми всі вчимось один одного. для нас головне це атмосфера і тоді всі відкриваються і видають геніальні речі. часом підліткова наполеглевість і буквальність захоплює і дає мені “чарівний пєндаль” до дій, вони змогли, а вони діти – я зможу тим більше.
Зрештою різний вік – це реальна модель життя, бо саме так відбувається в реальності, а не поділ на тих кому 10 і 11 років. це перевага. велика і однозначна. звісно не всі це розуміють, тому щоразу ми це обговорюємо. коли менші стають наставниками старших і вчаться від них – це прекрасно. це реальна модель і можливість вчитись будувати стосунки і комунікувати з різними (хоча тут все одно не повний віковий спектр). такі групи дають вчать ще й поважати тих, хто не такий як ти: старший або менший. не нехтувати меншими та не заглядати в рот комусь лиш тому, що він старший.

і ще одне. так мало треба що б діти почали говорити. просто створити умови і донести своїми діями, ставленням та словами – що вони цінні та важливі. я в захваті від підлітків і від команди Taya Kovaliova Alla Rogashko Iryna Berezovska Аня Терентьева (Ann Terentyeva)

Діти повинні “почути” Вашу любов

13.08.2017 о 15:05 | Теґи: | Категорія: Виховання дітей

Тиждень тому розпочав цікаву тему, що для багатьох виявилась актуальною. За посиланням допис про важливість говорити хороше нашим дітям. Як я писав, це актуально не лише для батьків, але й вчителів.
Оскільки тема важлива, то вирішив продовжити запропонувавши підбірку фраз (знайдених мною в інеті і тих, що я намагаюсь використовувати), які можуть взяти на озброєння батьки. Перелік далеко не вичерпний, тому запрошую додавати свої варіанти слів та фраз, що є проявом любові і допоможуть дітям “чути” Вашу любов. Також буду вдячний за історії, що показують наскільки важливо аби “любов говорила” і наскільки приємно “чути любов”.

Добрі слова, слова, що випромінюють (засвідчують) любов забезпечують відчуття довіри і дають сили для розвитку. Любов повинна проявлятись не лише в тому, що ви їх годуєте і вдягаєте, а ще купуєте цукерки і намагаєтесь забезпечити гуртки. Наші діти повинні ЧУТ? про нашу любов! Щодня.
Ось невеликий перелік фраз, що допоможуть висловити любов.

Я люблю тебе. Слова, що ніколи не стануть зайвими і завжди про головне.
Я пишаюсь тобою. Фраза, яку в варто використовувати коли дитина зробила новий крок, здолала нову сходинку у будь-якій сфері розвитку.
Ти добре зробив / в тебе добре вийшло. Вау, тато мене похвалив. Можливо ви не помічали, але в це момент в дітей виростають крила і вони можуть зробити ще більше і краще. Подібні слова надають сил для подальшого розвитку більше ніж люба манна каша 😉 Ці слова (як і всі інші) можна підсилювати обіймами і поцілунками (нарешті я зрозумів, чому у фільмах під час небезпечних моментів всі цілуються і обіймаються;).
Я радий, що я твій тато/мама. Ага, це теж пришвидшує ріст крил, краще ніж всілякі редбули. Це дуже сильно допомагає почути Вашу любов.
Я обожнюю тебе. Спробуйте і ви побачите посмішку на обличчі дитини.
Дякую тобі <…> Від загального вислову «дякую тобі, що ти в мене є», до подяки за конкретні справи). Ця фраза підкреслює ваше ставлення до того, що робить дитина.
Я не можу представити життя без тебе. Правда ж Ваші діти важать для вас багато?
Я захоплююсь/милуюсь твоєю працею. Ці слова чарівний мотиватор для дитини, аби вона робила більше і краще.
Я піклуватимусь/піклуюсь про тебе. Слова, що допомагають відчувати себе захищеним і чути про Вашу любов.
Мій день не буде повноцінним без твоїх обіймів (поцілунку). Обнімайтесь, про це говорили вище 
Я насолоджуюсь часом проведеним з тобою. Дякую. Мені 33, я бородатий мужик в якого двоє дітей, але так приємно це чути від друзів… і так приємно казати про це їм. Звісно це прояв любові який мають чути наші діти. Але що б сказати ці слова, необхідно мати цей час з дітьми 😉

п.с. а ось і хештеги для теми 🙂 #любов_говорить #діти_чують_мою_любов 

п.п.с. впевнений, що ця ж ідея на всі 100% стосується і стосунків між чоловіком і дружиною і взагалі будь-якими стосунками, тому нехай Ваша любов говорить і буде почутою!

Ти красивий?! Ти розумний?!

02.08.2017 о 22:09 | Теґи: , | Категорія: Виховання дітей

Працюючи з підлітками я постійно намагаюсь переконати їх в тому, що вони красиві і розумні. Більшість на запитання чи ти розумний або мовчить або випендрюється. Сказати «ні» не хочу, але без насмішок, серйозно сказати «так» не можу. В результаті маємо дорослих яких клинить: я нічого не вмію або ж я все вмію і все знаю (звісно не лише звідси ростуть корені невірної самооцінки та неадекватного сприйняття себе). Можна звинувачувати школу: вчителі не хвалять і так далі; можна суспільство, бо в нас чомусь вважається нечемно сказати: «я вмію; я знаю; я розумний; я красивий». Корінь цього явища у вихованні. Мені постійно задають питання: а я не перехвалю? Або ж стверджують: «хвалити треба в міру». Я зазвичай відповідаю так: у світі стільки злих і не адекватних (в більшості поранених) людей, що розповісти вашим дітям, про те, що вони лайно – є кому. А от те, чого їм не вистачає, це адекватної і предметної похвали. Не просто засипати їх безмістовним: «ти молодець», натомість помічати те, що в дітей виходить і говорити про це. Один з тестів, який багато батьків провалюють: це назвати 5 сильних сторін своєї дитини. Не абстрактно: він в мене добрий (а потім скаржитись, що він б’є братика), а конкретних сильних рис характеру (сторін особистості) і навести приклади. Зате коли просиш назвати негативні… розливаються ріки слів і характеристик… так не виховати здорову особистість, що розуміє себе і є адекватною в розумінні своїх сильних і слабких сторін. Більше того, від таких словесних ріках постійного негативізму і страхах перехвалити не народяться ті, хто помічатимуть добре у нас батьках та у оточуючих. Мені видається, що невірна самооцінка формується в тому числі, коли ми не прикладаємо зусиль аби помітити добре і сказати про це нашим малюкам (і навіть коли їм 23 ;). Тут же маємо і ще одну проблему, коли дитина, що не чує доброго слова від батьків все життя намагається завоювати розположення мами чи тата і не живе своїм життям, не бачить щастя а бігає за тим, що так хотілось почути в дитинстві.

Батьки, матусі і татусі: хваліть своїх дітей. Візьміть собі за правило помічати щодня 3-5 хороших вчинків, того за що ви зможете похвалити Ваших дітей. Не треба брехати, необхідно помічати!

Звісно, робіть це і не лише по відношенню до дітей, але й до усіх людей, що поряд з Вами.