Меню Закрити

Про песпі, двох дітей та двох татусів

Сьогодні став свідком діалогу між татусем та шестирічним хлопчиком і відразу пригадав ідентичну ситуацію, яка сталась зі мною та молодшою донькою.
Отже, схожість ситуації ось в чому:
– діти захотіли пепсі (обидва не вдома);
– попросили в татуся;
– татусь (ми обидва) зкерували дитину до джерела пепсі (напій був не в нас);
– дитина, що хотіла пепсі, але соромилась попросити в інших дорослих (соромилась – це моє припущення в обох ситуаціях);
– обидва татусі кілька разів вказували на тих, хто має пепсі і до кого треба адресувати своє прохання;
– обидві дитини після «промов» татусів нічого не робли, бо ж соромились;
– намагання аргументувати ти дорослий, ти можеш і детальні інстуркції – результату не давали.
В результаті:
– один татусь зрештою здався і дав дитині пепсі (бо мав іншу справу і мусив переключитись);
– інший все ж дочекався; дитина адресувала своє прохання правильному дорослому і отримала пепсі (потім цілий вечір татусь не міг бачити скільки пепсі випила дитина:).

Що я зроузмів?
Терпіння це одна з головних рис у вихованні дітей і набуття ними певних вмінь. Звісно, якщо не має розуміння того чи іншого процесу, терпінння не домопоже, але і розуміння без терпіння ні дочого не призведе. Не здавайся, захоче пепсі – нап’ється :). Тут головне переконатись в тому, що твоя пропозиція\прохання релаьне для дитини і виконуване нею і мова не йде про життєвонеобхідні речі (наприклад туалет).

Що б зробив інакше?
Можливо дав би чіткіші вказівки та приклад того, як і в кого попросити напій, більше підтримки. Коли це сталось (дитина попросила) – більше б акцентувати увагу на «в тебе вдалось те і те, пишаюсь тобтою» (от не пам’ятаю чи я то казав чи ні :).
Сергію, не вимахуйся, дай дитині пепсі!
Бажання випити пепсі не настільки термінове і життєвонеобхідне аби його задовільняти вже і зараз. Дитина точно може звернутись з проханням, бо ми в безпеці та я готовий допомогти (маю час і натхнення). Як на мене це золотий момент аби дитина здобула вміння та отримала позитивне підкріплення (похвала+отримання бажаного). Звісно, іноді я «встаю і даю пепсі», це простіше, а іноді такі умови. Але виховання це не окремий урок, що починаєстяь о 11:00, це щоденні, буденні ситуації в яких ми намагаємось вичтись і показувати приклад (тоді нейронні мережі формуються інтенсивніше). Ось і зараз, поки я пишу це все, моє дитятко сидить з ноутом (приклад) на колінах і пише щось, а пред тим хотіла «вісити в лайку» (терпіння), трішки терпіння і вона навчилась створювати документ (заркіпила вміння, що було дане у школі).

Пишучи про ці випдаки я пригадав Л. Виготського, котрий писав про «зону найближчого розвитку». Це та зона розвитку, де дитина може досягнути чогось у взаємодії з дорослим «я ще не можу сам\сама, але можу з допомогою дорослого». Це і є новим досвідом, процесом навчання та моментом створення нових синапсів (далі важливо їх укріпити – повторючі дію та надаючи позитивне підкріплення). Але важливо аби дитина усвідомила свою потребу і звернулась із проханням або ж стимулювати це прохання, проте не висловлювати його замість дитини і не нав’язувати. Є три зони: «я можу» (зона де дорослий не втручається), «можу з допомогою іншого», «поки що не можу». Саме в цій, другій зоні, є потенціал для розвитку дитини.
Прочитав це все і стало сумно… так в мене мало терпіння, але так багато поряд ситуацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *