про психічно здорових

26.02.2017 о 16:17 | Теґи: , | Категорія: Некатегоризовано

Психологічно здорова дитина (доросла людина) буде створювати купу проблем (в школі, компанії, на роботі). чому? бо вона щаслива, а не зручна.

Ні наше супсільство, ні освіта в своїй більшості не готові до психологічно здорових людей. сумно ;(

п.с. ідея не моя, я погоджуюсь і ретранслюю. почув під час навчання на проекті підвищення кваліфікації “дитяча психотерапія”. тутка про це писав

про школу та сім’ю

минулого тидня написав у ФБ допис про співпрацю освітян та сім’ї. Дискусія виявилась гараяою і досі триває 😉 потім була участь на колегії управління освіти і от пройшло три дні, я заспокоївся і можу рефлекснути.

минулого тижня, на мене накинулись деякі люди і навіть позаочі почали говорити, що я “недалека рєдіска”
Сталось це через те, що я я сказав, що між освітянською і батьківською спільнотами не має якісної, глибокої комунікації та співпраці. те, що я назвав героями басні: рак та щука. люди образились. не захотіли почути другу частину де я молив і благав, давайте працювати, змінювати.
я дуже добре знаю, що сприймати критику складно і боляче, але це єдиний шлях до розвитку.
я потім дуже нєрвував з цього приводу і думав, мо то я дебіл… але щодня чув все нові історії про “прекрасну співпрацю” між школою та сім’єю… розмовляв з різними людьми, які скаржились та розповідали історії зі своїх шкіл.
робив я це не тому, що злий чи когось хочу принизити, посварити, а бо хочу кращого дітям. але ж… не всі готові то прийняти і почути… а ж не пєдагог за освітою і не працював в школі (да, да – були і такі аргументи в “дискусії”)
і в перше за багато років я задав собі питання: а можу ну його? хай далі бовтаються у своєму болоті і одні і і ніші. Мені ж воно особливо не заважає, я знаю як і шо кому казати і куди тиснути…
але нє, так просто не буде. тому з понеділка сідаємо за планування 🙂
БАТЬК?, які захищатимуть школи: вони до речі на вас все скидають кажучи: а шо ми можемо, це батьки пасивні. і вони праві, бо серед нас – дуже багато тих, хто переклав свою відповідальність. я знаю, що частина боїться, частина просто не знає що робити і так далі. давайте об’єднуватись, вчитись і змінювати.
ОСВІТЯН?, ви герої (не всі звісно, як і батьки), я справді схиляюсь перед вашою працею, бо сам викладаю і знаю що це. зрештою, дорогі вчителі та адміністрація шкіл. проблему пасивності батьків без вас не подолати. чому ви повинні цим займатись? бо інакше всі ваші старанням – марні і налагоджуючи співпрацю з батьками сьогодні, ви завтра полегшите свою роботу.

Ще одне ВАЖЛ?ВЕ: в цьому ніхто не винен! Просто питань до педагогів більший, бо вони мають бути фахівцями. Не винен, бо це прокляте насліддя ссср, яке нам ще долати довго. Але якщо не визнати наявність проблеми то не має сенсу щось намагатись робити (тому моя риторика дещо провокативна).

профорієнтаційні екскурсії?..

14.02.2017 о 16:18 | Теґи: | Категорія: Некатегоризовано

Профорієнтація це не екскурсії на виробництво чи в офіси різних компаній. Профорієнтація це глибоке розуміння себе (психологічних особливостей, сильних і слабих сторін, того що подобається і що не подобається) та світу в якому живемо (його тенденцій та потреб),
Вибір професії це чия відповідальність?
Правильно – ПІДЛІТКА!
Хочете допомогти? Допоможіть зрозуміти і пізнати себе, світ та здобути навички які потрібні всюди. І навіть не думайте аби робити це за іншого, навіть якщо інший Ваш син чи донька 😉

п.с. екскурсії самі по-собі не є поганими, але це лише одна (невеличка) частина процесу вибору професії.

“не хочу йти в школу” це вирок системі

04.12.2016 о 21:10 | Теґи: , , | Категорія: Некатегоризовано

816922Що ви скажете людині чи що відчуватимете до неї, якщо вона жалітиметься і казатиме: я не хочу йти на роботу, вона мені не подобається? певно порадите прикласти зусилля і змінити роботу, чи ні?

ось уже 13 тижнів поспіль, щонеділі, ми проводимо підліткову академію (перший та другий рівень) і всі ці тринадцять тижнів більшість учасників (а вони добре вчаться) не хочуть йти в школу наступного дня…

не так щось в нас з освітою… не так… не врато шукати крайніх. у нас всіх сумне минуле і тут треба не цапа-відбувайла шукати, а разом об’єднуватись і прикладати зусиль ради дітей та майбутнього. Це вимагатиму від учасників процесу шалених ресурсів та затрат часу, але інакше не вийде.
Важко усім учасникам: педагогам, батькам, дітям… але перші дві категорії вже дорослі і МУСЯТЬ прикласти зусиль (не “атработать” з понеділка по п’ятницю і не гроші здати “відчепіться”), а реально пахать і щось придумувати заради останніх, заради дітей!
Маємо почати розуміти один-одного: батьки вчителів, а вчителі батьків. Грати в гру “знайди цапа -відбувайла” небезпечно для всіх, а найбільше стражатимуть діти.

Щоразу, коли поряд бачимо недолугих колег, бити на сполох та реагувати. Не закривати очі, але намагатись достукатись до сумління, намагатись навчити, а як не вийде: гнати в шию (з педагогами простіше, батьків не виженеш…)

Якщо той, заради кого організовується захід, ним не вдоволений і йде туди в з примусу, то організаторів та виконавців заходу необхідно звільнити. Тих, хто примушує йти винуватця торжества, запитати чи в них все добре і чи вони не з’їхали з глузду, чи не так?

Час мені вливатися у нашу шкільну команду…

22.11.2016 о 15:10 | Теґи: , | Категорія: освіта

Коли отримуєш подібні відгуки (а таке відбувається постійно:), хочеться працювати ще більше і розумієш не даремність вкладених часу і зусиль.

img_9770+Зрозуміла, що час мені вливатися у нашу шкільну команду. Закінчувати ігнорувати своїх однокласників (учасник 14 р.)
+Не звинувачувати у поразці когось одного з членів команди, а розуміти, що ви одне ціле (учасник 13 р.)
+Тренінг дав можливість побачити в собі лідерські якості і показав, що кожен може бути повноцінним учасником і мати свою думку (учасник 15 р.)
+Тут цікаво вивчати те, що знадобиться у житті… ми не слухаємо нудні лекції, а вивчаємо все на практиці (учасник 11 р.)

Саме тому, запрошую підписуватись на Фонд Сприяння Лідерству “Стандарт” де ми публікуємо інфу про заходи та різні корисності.

Батьківська відповідальність

10.11.2016 о 16:46 | Категорія: , Виховання дітей

Що для нас школа? Яку функцію вона виконує по відношенню до наших дітей? Чи зітхаємо ми – батьки з полегшенням, коли віддаємо дитину до школи? Якщо так, то про що ми думаємо? Чого ми хочемо від освітніх закладів, куди відправляємо наших дорогоцінних дітей щоранку з шести (семи) років і до п’ятнадцяти (шістнадцяти)? Які очікування ми покладаємо на ці великі будівлі із безліччю підготовлених, та все ж чужих людей, в яких часто є свої діти, своє життя, свої переконання, система цінностей, і які, як і ми, не завжди добре вчились у ВНЗ.

Цей дописи – намагання ще раз наголосити на важливому, закликати до відповідальності і розставити крапки над “і”. Наші діти – це наші діти, і єдиний хто в цьому світі відповідальний за їхнє виховання – це ми – батьки. Вчителі не повинні виховувати Ваших дітей. Зрештою, вони не можуть цього зробити. У вас одне, двоє, троє чи п’ятеро, і ви зітхаєте з полегшенням, коли вони йдуть до школи, а у вчителя їх 25-30 (часом усі 35). Більше того, вчитель має певні зобов’язання і суть цих зобов’язань – це дати знання з певного предмету. Більше того, вчитель надзвичайно обмежений у часі, адже має 45 хв. Так, є щасливчики (зазвичай вчителі мовники, чи то вчителі профільних предметів у спец.класах), в них клас ділиться на підгрупи і … що? І нічого! Бо ж вимоги з предмету тоді більші. Максимум, що має вчитель – це виховну годину, яку часто ставлять останнім уроком, і яку ми з вами ігноруємо, бо в нас ще гуртки і купа всього. А ще журнали, перевірки і купа непотрібних паперів…

Дорогі батьки, я теж тато і маю двох донечок, а ще роботу, громадські проекти, навчаюсь, люблю серіали і прекрасно розумію, як вам важко. Але також я викладаю. Постійно і в різних аудиторіях. Я дуже рідко і з великим небажанням (або за великі гроші:) погоджуюсь проводити тренінги в групах, де більше 15 осіб. Це складно, складно виконувати роботу якісно, коли не можеш приділити увагу кожному. Я ні в якому разі не хочу вчити, чи то дорікати комусь, я лише хочу нагадати собі і вам, що це наші діти і ми несемо за них відповідальність. Ми повинні думати про їх виховання і виховувати. Ніхто і ніколи не зробить цього замість нас. Діти формуються і виховуються не в школі, бо ж потрапляють вони в неї коли їм виповнюється шість років. Потрапляють зі своїм характером, сформованими звичками та поведінковими патернами (як кажуть розумні психологи). Я теж живу в Україні і бачив ціни в магазині. Я знаю, як тяжко буває і скільки хочеться всього сказати і зробити, коли дитина насупившись і образившись йде в іншу кімнату, бо ми не можемо купити їй бажану іграшку. Але це не привід шукати нову роботу. Скільки б діти не вередували і не плакали сьогодні про відсутність в них нової ляльки/машинки, одягу чи ще чогось, зрештою, вони потребують найбільше і найперше спілкування з нами. Не можна переспілкуватися з дитиною. Гірше ніж перекласти відповідальність за виховання своєї дитини на школу може бути, коли ми перекладаємо виховання на youtube чи телевізор.

Так, що ж зі школою? Вона має стати супутником і помічником, бо все ж дитина проводить там багато часу. Ми маємо стати друзями для вчителів та заручитись їхньою підтримкою. Не сприймати їх критику чи зауваження ворожо, але розібратись що і до чого, дослухатися до них. Співпраця – ось, що потрібно нам. Ми повинні співпрацювати зі школою і розуміти, що відповідальність на нас. Не бігати зі словами: “Ви маєте виховувати дитину…”. Жоден вчитель не здатний перевиховати вашу дитину. Він може лише повпливати, допомогти, але виховання – це суцільно Ваша (наша) відповідальність. Вчитель- теж людина, і якщо ви можете зірватись і щось не те сказати своїй дитині, то вчитель теж на це здатний. Чи має він право? А ви? Чи повинен вчитель помилятися у стосунках з вашою дитиною? Чи може вчинити невірно? А ви? Ви маєте право на помилку? Зробити невірно? Тоді, які питання до вчителя? В нього, на відміну від Вас, 30 і не він народжував і виховував, і не він сидить біля вашої дитини коли в неї 39,9. Всі ми це розуміємо, але чомусь чекаємо виховання від вчителя. Перекладаємо відповідальність, а те, до чого маємо прагнути – це співпраця, де ви лишаєтеся ключовим гравцем, а вчитель допомагає Вам.
Ще раз, я не знімаю відповідальність з вчителів за професійну поведінку, бо ж вони і гроші з наших податків за це отримують, та й професію здобували. Я лише закликаю об’єднатись заради майбутнього наших дітей… навіть не майбутнього, а теперішнього. Об’єднатись разом і допомогти один одному, намагаючись зрозуміти. Лише об’єднавши зусилля, ми побачимо щасливих та вихованих дітей.

p.s. Ми повинні дбати про себе і відпочивати. Ми повинні витрачати на себе кошти і не жити з ідеєю “ Все тільки дітям”. Але час на себе не має красти час у дітей. Нехай ці два пріорітети: час для дітей і час для себе, крадуть час у друзів, роботи і соц.мереж, і будь-чого іншого.
писав для http://standardua.org/

Мій головний критик.

12.08.2016 о 23:58 | Теґи: , | Категорія: , Навички

Bogdanka_koviСьогодні (пройшло майже 8 місяців від дня започаткування проекту) на тренінгу була моя старша донька Богданка. Їй 9. це одна з причин, чому її не було раніше на тренінгах, бо ж ми стартували з 10 років. Але давно планували знизити нижню планку до 8 років і саме тепер провели тренінг.

Було круто, – сказала вона бабусі. Я її кілька разів запитував: тобі сподобалось? Не було скучно? Всі рази і на всі питання відповідала позитивно: сподобалось, сумно не було. Її словам можна вірити. вона була на багатьох заходах і в багатьох таборах, з народження, бо останні 11 років я тим займаюсь.
Вона в будь-який час могла підійти і сказати: мені не цікаво, хочу додому, але була до кінця. Слухала, приймала активну участь.

Сам тренінг не є легким, матеріалу багато. Він доволі складний; тренінг тривав 7 годин поспіль, шість, бо був обід і перерви. Але вона задоволена і мене це дуже тішить.

Одним словом, я щасливий татко і успішний тренер 😉
п.с. я не просто вірю і прикладаю всіх зусиль аби робити роботу якісно, я вчу своїх дітей і це працює 😉

Академія для підлтків. Епізод 4. День перший.

13872658_1127510593981095_2114139848191702_nПерший день вже четвертої групи унікального (точно в межах Рівного) проекту Підліткова Академія “Стандарт”
завжди хвилююче. так я добре володію матеріалом, викладав його багато разів, корисутюсь у власному житті, щоразу щось вдосконлаюємо з командою… але підлітки це дуже вибаглива аудиторія, вибаглива і чесна. їм навіть говорити не врато, на обличчі все написано. Більше того, на вулиці +30 і літні канілкули, а ми тут академії влаштовуємо…
Після того як завершується перший день, я сплю ще гірше, в голові рояться думки: а якщо завтра ніхто не прийде… ну, а що? я теж людина і в мене свої комплекси і таракани в голові 😉 якщо чесно, я переживаю аби учасникам не просто було весело, але корисно і тому хвилюсь завжди. Я усвідомлюю той рівень відповідальності, бо маю двох донечок. в мене багато питань і претензій до тих, хто намагаєстяь вчити чомусь моїх дітей.
Сьогоднішній день був таким самим хвилюючим, після тренінгу, аналізу того як все пройшло з командою та уточнень щодо дня завтрашнього пішов в офіс. і стало легше, бо ж поки я щось аналізую нам дзвонять батьки зі словами: “дитина не хотіла йти, а зараз прийшла і каже: я хочу ще”
Або ж коли після прощання перешого дня підходить учасник за якого сильно переживав (знаєте є такі тихі підлітки, що літають у своїх світах і часом на твоє питання кажуть: що? а можете повторити… і весь час мовчать) і цей учасник підходить і каже: дякую дуже, мені все сподобалось, завтра прийду.
а потім в інтернеті читаєш ще відгук: діти щасливі після тренінгу!
і ростуть крила. вдалось. це дещо не звчино, бо ж зазвичай відгуки з’являються трішки пізніше, але сьогодні сталось так: крила ростуть саме зараз. хочеться працювати далі. в той же час нова порція хвилювань: завтра треба зробити все крутіше, так, аби хлопці і дівчата пішли не просто із радісними посмішками, але й мали їжу для роздумів, маленьку цеглинку яка допоможе збудувати стіну, а часом і стане фундаментом у житті.

п.с. класна фотка? угу, от такий я викладач, сиджу на підлозі з чайником і розкидаю папірчики. але все це не просто так, в цьому є глибокий зміст, який відомий лише учасникам тренінгу 😉

п.п.с. цікаво? Реєструйте своїх підлітків, вся інформація тут

Підліткова академія: ЛІТО

29.06.2016 о 20:52 | Теґи: | Категорія: Некатегоризовано

Ми фактично набрали групу. Можемо ще прийняти кількох підлітків. якщо Вам то цікаво, то запрошую. За посиланням можна більше дізнатись про Академію
Протягом тижня підлітки здобуватимуть такі навички:
– вміння працювати в команді;
– вміння публічні виступи;
– вміння вирішувати конфлікти;
– вміння спілкуватись з оточуючими: батьки, друзі, вчителі та ін.;
– DICS розуміння себе;
та говоритимемо про лідерство.

Це курс, який допоможе краще пізнати себе. Саме цей курс проводимо другий раз, ось, що кажуть самі підлітки про те, чому треба реєструватись для участі в Академії

а це посилання, в якому є відгуки учасників

п.с. а ще в нас класна команда, що любить та вміє працювати з підлітками і має шалений досвід.

революційно-реформаторське: про ТУАЛЕТ

08.06.2016 о 21:38 | Теґи: , , | Категорія: Некатегоризовано

IMAG0876Я давно хочу написати про це. мене справді дуже дратує відсутність нормальних вбиралень в нашій державі, що рветься в якусь Європу, хоче подолати корупцію і так далі…
але ж блін….багато наших громадян, я б навіть сказав “більшість” навіть не намагається і не розуміє, що всі люди мають право на нормальний, індивідуальний туалет!
пропоную чітко описати. що то значить і внести в Конституцію.
чому ж я обурююсь?
1. школи. частенько буваю в різних школах… бачу таке:
туалети без перетинок; туалети з перетинками але без дверей; туалети з дверима, але … коли сідаєш над цією “пропастью во ржи” щілинка між підлогою і нижньою лінією дверей настільки маленька. що тебе видно мало не у повний зріст. про наявність туалетного паперу і обідків унітазів просто навіть не хочу згадувати.
Гігієна кажете? а в багатьох школах є рушники і мило біля умивальників в туалетах?

та ладно школи, чого ти вчепився. одні терплять, іншим байдуже. ВНЗ…

IMAG08772. ВНЗ. що тут бачу?
часто в центральних корпусах (ну там де рехтор сидить) – все більш-менш, але не всюди…
обідків не має, паперу не має, хлорка тхне, двері і “слишимость” просто зашкалює. був я в одному туалеті одного столичного вишу і поки я справляв фізіологічну потребу змушений слухати музику чувака в сусідній кабінці. нє, він сам винний, так в навушниках врубав музику, що мені через “стіну” чути, але що ж це за стіна?.. як тут пукати? а? у всіх же “пуки” різні за інтенсивністю і не дуже хочеться, щоб всі знали так інтимні звуки, що видає твоє тіло.
витяжки в туалетах ВНЗ, ви бачили? я ні. бачив лише паління і тоді взагалі жесть, бо коли хлорка змішується з вихлопними газами людського тіла і димом прими без фільтру…

3. Лікарні. Про більшість лікарняних туалетів не хочу навіть думати, бо ж здавалось там точно мусять бути антисептики і мило і папір, але це для слабаків. нас певно готують до атаки бактеріологічною зброєю, ми все переживемо…

А що в інших закладах? в ОДА – бачив нормальні туалети.
і тут певно макдональдси і комерційні заклади – мають в більшості перше місце. ось, хто справді піклується про наші фекальні потреби.

громадські туалети мені на очі не потрапляють, тмоу про них не писатиму.

п.с. а ще у ВНЗ і лікарнях часта практика службових туалетів і тоді будучи на другому поверсі – мусиш бігти на четвертий…

п.п.с. ну чому ми не розуміємо, що всі мають право на інтимність процесу виділення і на нормальні умови для цього? ми ж живемо в світі супер-пупер технологій, какати ніде.